наказувати — I = наказати (віддавати бойовий наказ); командувати (говорити слова команди) II ▶ див. вимагати 3), наказати I, наставляти … Словник синонімів української мови
наказувати — дієслово недоконаного виду … Орфографічний словник української мови
наказувати — зую, зуєш, Пр. Віддавати розпорядження кому небудь; віддавати вказівки, поради; повчати … Словник лемківскої говірки
розказувати — наказувати, веліти … Зведений словник застарілих та маловживаних слів
розказувати — Розказувати: в окр. значенні: наказувати [52] наказувати [I,III V,XIII] … Толковый украинский словарь
наказати — I = наказувати (віддати наказ, дати розпорядження що н. зробити), веліти, звеліти, повеліти, повелівати; розпорядитися, розпоряджатися (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); скомандувати (коротко і владно); сказати (дати… … Словник синонімів української мови
велитель — я, ч., книжн. Особа, що користується необмеженим правом наказувати, веліти комусь, керувати ким , чим небудь … Український тлумачний словник
веліти — лю/, ли/ш, недок. і док. 1) Давати розпорядження, наказувати. || Прохати, доручати зробити що небудь. || із запереч. не. Забороняти, не дозволяти. 2) перен. Вимагати, вважаючи правильним … Український тлумачний словник
відправляти — я/ю, я/єш, недок., відпра/вити, влю, виш; мн. відпра/влять; док., перех. 1) Посилати, відсилати щось куди небудь, організовувати відсилку, перевезення чогось. || Супроводжуючи, відводити, відвозити когось до певного місця за наказом,… … Український тлумачний словник
відсилати — а/ю, а/єш, недок., відісла/ти, ішлю/, і/шлеш, док., перех. 1) Посильним, поштою і т. ін. відправляти щось в інше місце або кому небудь. 2) Наказувати, веліти піти, виїхати звідкись. || Посилати кого небудь кудись із певною метою. || Відправляти… … Український тлумачний словник
